Сенсація чи емоційний шок? Схоже, ми таки когось добряче налякали. Їх не багато, але вони обурені. Цей допис не виправдання після прем’єри "Виживуть ніжні та переможуть" 30 серпня, а позиція людей, які свідомо пішли на експеримент.
Цим постом я хочу подякувати Театр Корифеїв м. Кропивницького, всім, хто був зі мною на сцені, всім, хто був у залі, всім-всім, хто сміявся і плакав, хто оплесками проводжав кожний номер, хто два останні номери аплодував стоячи.
Я дякую і всім, хто вийшов із зали, почувши лайку та мат у бік агресора, а потім ще й жарти про секс. І, звісно, окремо дякую - всім «кто не смотрел, но осуждаю».
Для мене була величезна честь виступати в історичному Театрі Корифеїв у Кропивницькому. І водночас - величезне хвилювання. Бо зробити щось незвичне, можливо, новаторське, кардинально своє, переломне - на сцені, яка є класикою та колискою українського театру, - це, погодьтеся, трохи страшно. Але саме тому - цікаво.
Музично-поетичне стендап-шоу «Віршоу» - новий жанр. І тут є певна символічність. Бо корифеї свого часу теж були новаторами. Прогресивними людьми. Вони ламали рамки свого часу. А сьогоднішня класика колись теж була чимось новим, дивним, незвичним і, напевно, для когось - неприйнятним.
Ще раз, величезна честь: ця зустріч: корифеї - і «Віршоу». Класика - і експеримент. В тому числі з текстами та переспівами.
Особливо приємно було бачити мого літературного редактора Олександр Косенко, який живе саме в цьому місті.
Попри шквал позитивних відгуків на адресу шоу, які він отримав від вдячних глядачів, знайшлася і «ложка дьогтю», за «нестандартну лексику» та «нестандартне бачення» від прихильників «совкових» принципів. Нічим необґрунтоване, окрім окремішньої особистої думки, ставлення, якими вонои мають на меті зіпсувати загалом успішний проєкт, який з тріумфом проходив сценами не лише України, але і за кордоном.
Важливою особливістю саме цієї вистави стало нове, новаторське режисерське прочитання шоу режисром та керівником театру Антон Меженін. Йому теж потім висловили своє «фе» місцеві "кориФЕїї " - за лексику та неформатне бачення шоу. Чи піде таке ставлення на користь театрові?
Що ж. Усі лайливі слова були написані щиро. І озвучені свідомо. На противагу звичному культпросвєту, де все має бути пристойно, правильно і бажано - без зайвих запитань. Але війна, агресор і реальність, у якій ми живемо, чомусь не дуже вкладаються в цей формат.
Я хвилююся навіть зараз, коли пишу ці слова. Мене переповнюють емоції. Я дуже дякую режисеру вистави, керівнику театру Антону Меженіну - за позицію, за новаторство, за сміливість і за рух вперед. Дуже дякую його заступнику Олена Горбунова, всій команді, яка не боїться пошуків, спроб та проривів, - як це і має бути притаманно Театру Корифеїв. Бо якщо вже це Театр Корифеїв, то, мабуть, саме тут і повинні народжуватися речі, які спочатку комусь здаються дивними.
Я дякую віртуозному оркестру Театру Корифеїв Кропивницького та диригентці Наталії Лановій. Я пишаюся кожним помахом диригентської руки, кожною нотою, кожним звуковим драйвом. Дякую окремо всім музикантам оркестру. Ви - неймовірні.
«Оркестр не може виконувати якесь там ейсі/дісі, - почув я потім. - Оркестр має виконувати те, що має».
Дякую за AC/DC, ZZ TOP, Vangelis, Uriah Heep, The Beatles, Aerosmith, Shmely - Мені здається, оркестр від цього не постраждав. Навпаки. І, звісно, за Пяццоллу Гершвина, Армстронга, Каччіні.
І окрема величезна подяка фантстичним красивим актрисам та акторам. Дякую Tanya Kopan, Елізабет Борисівна Давідян, Олена Михайлова, Ярослава Євенко, Софії Горбуновій, Maryna Masliukova та іменитоиум й мужньому Artem Poznyak.
Пишаюся кожним рухом, поглядом, дотиком, танцем та кожним словом. Дякую, що зайшли у проєкт, і дякую, що його відчули.
Я хвилююся. І це хороше хвилювання. Бо 2 жовтня 2026 я мрію знову відчути музику, слова, інтонації, оплески й усмішки - майже після кожного номера. Я мрію побачити сльози в очах. Послухати компліменти. Побачити тих, хто сміється.
І тих, хто обурюється. І знову виявити культурологів «не читал, но осуждаю» Бо, можливо, театр саме для цього й існує - щоб не залишати байдужим.
Можливо, ми навіть зменшимо кількість матів та прокльонів у бік Кремля та росіян. Можливо менше поговоримо про секс. Бо ніколи зі сцени театру ім. Кропивницього ще так так гордо не звучало слово "оргазм". Ще поміркуємо. Можливо. А можливо - лишимо як є, і чогось додамо.
Але з усіх висновків мені найбільше сподобався один: Кропивницькому вистава та шоу - дуже сподобалися. Кіровограду - ні.
Приходьте 2 жовтня. Розберемося
